відомий в одесі поет, бізнесмен, волонтер, боєць АТО, блогер, ерудит і викладач, якому цих чеснот здалося замало, у 2014 році вирішив спробувати себе ще на політичній арені. підробив папірець, щодо власного призначення на посаду керівника одеського правого сектору, константин іванов влаштував пресконференцію у бізнес-центрі. але ж на біду потрапив у сміттєвий бак, який саме приготували правосеки для депутата нестора шуфрича. втім, шуфрич незабаром також туди потрапив. таким чином пан іванов зогрів місце старшому товаришеві. чи став константин по цьому політиком? можливо, та сам він згадувати про це не поспішає
наразі пишу продовження старої історії, але вже українською. бо, як казав мій старий приятель, обставини змінилися))) та й взагалі, ці обставини - така мінлива річ! тож згадала я про свою співкамерницю, що 12 років тому щезла у розшуку в підмосковних хімках. згадала та спитала у гугла, як там стара, чи жива вона досі? чи може знову використали її мусора? ( Collapse )
це ж треба - двадцять років промайнуло, а в місті ковров старому толяну нема про що писати, як про нацболів. болить йому, бач! скучить, падло провінційне. сидить у кущах на кузнєчній і чекає, коли його любчики повернуться до нього. бо за двадцять років анічого більш цікавішого за нашу трійцю не було в місті. та й не буде. вибач, толику, але в нас усіх дещо інші справи. любов твоя без взаємності
Приходить дід на виборчу дільницю, бере свій бюлетень і питає: - А моя жінка вже проголосувала? - Зараз подивимось. Так проголосувала. А ви що, разом не живете? - Та ні, вона 15 років тому померла, а на вибори кожен раз ходить, а я ніяк її застати не можу.
У крамничці. – Скажіть, будь ласка, у вас є таке ж плаття, – показує жінка на манекена, – тільки на мене? – Ні, не має. – А що-небудь є, але мого розміру? – Є, парасолька.
Два куми. – Куме, знаєте шо? – Шо? – Дивіться, не раз буває сказати: "люблю" – дуже складно, сказати: "пробач" – ще складніше, а ось сказати: "мені не наливайте", та то взагалі не реально.
